TRUE

я б не сказала, що в мене ідеальні відносини з мамою. Вона чудова, любить мене (як і я її), але сьогодні вона мене вразила.  я вчуся нормально, все 91 в основному, але з одного предмету в мене тройбан. ну так вийшло. завдання не вкладалося в розумні часові мірки, і я ненавиджу цю дисципліну і не розумію її. не вдаватимусь в подробиці, та й оцінка нікуди не іде, але все ж я розказала їй. в нас доволі довірительні відносини. у відповідь я почула мовчанку. знаючи мою маму, це означає, що вона зла. я сказала, що говоритиму з нею коли вона заспокоїться, але підтримки не отримала. я не прошу багато, лише пару втішних слів. чого моїх друзів батьки втішають, а я просто як посміховисько по відношенню з матірю??? тато мене підтримав. він завжди підтримає. але хотілося б підтримки від мами. це ж мама. і після цього вона ще сміє ображатися на мої слова, що ми не дуже спілкуємося....та це ж правда! я не можу їй довіритися....вона мені нічого не порадить. вона просто ввійде в становище мого викладача...і я отримаю нову хвилю критики. я не тупа, не страшна, перехідний вік пройшов більш-менш нормально...але я не ідеал. я ніколи не стану ним для матері. завжди знайдуться кращі за мене, достойніші, ідеальніші. але не я. не я. і тут вже нічого не вдієш.

прийшов друг в гуртожиток. а я заплакана. не хотіла проявити емоціїї. але мене це зачепило. тепер мене бачили ще й запухшою(  хм...думки як в блондинки.

одна моя знайома сказала, що я вічно над нею приколююся. що це не правильно. але це життя. я просто таким чином вказуюю на недоліки її. вона просто не розуміє, що далі буде важче, що їй буде неможливо прожити в суспільстві без здатності витримати все.... та й вона сама така потішна)

мій хлопець мене покинув і поїхав в Москву. там в нього дівчина з дачою за містом. скоро весілля.

і я все ще витримуюю все це. бо я закрита для всього ззовні. лише найближче заставляє мене плакати. а найближчими для мене були і будуть батьки. і от такий удар в спину. я навіть не памятаю коли плакала востаннє...не можу згадати. я цинічна для інших, не вірю в любов...точніше вірю, але вірю в те, що може бути вірність між людьми, довіра і терпіння. а пристрасть з часом проходить. от яке в мене бачення любові. тому стандарти любові я також відкидаю.я вірю мало в що, але ця віра сильна і тримає мене на цьому світі. дружу я в основному з хлопцями. ще з дитинства так. і зараз мені легше знаходити спільну мову саме з хлопцями...є в мене подруги-дівчата. їх 3. але я повністю можу на них покластися. от і все в основному.

писатиму ще.надіюсь на ваші думки. або просто враження.